шляхи іноді трафляють

на витоптаній стежці поцілунків
зашургане серце  собі конає
і вкотре напивається червоного вина
то нічия вина
не треба шпортатися в ранах
давай обпечемо руки холодним місяцем
і будем дмухати змерзлими устами
на наші списані долею долоні
дивні звуки
предивні звуки захлинуться нашими словами
і оніміють
а зорі прозріють і вмиються палаючими сльозами
а ми такі втрачені загубимось у вже не треба

сего сементалізму тут не мало бути.

Чесно. Я збирався завіршувати щось дуже скептичне про Валентинів день, не тому що я особисто маю щось проти Валентина, просто день чи то місяць видався дуже паршивий. І я собі гадав: зараз я ті' впишу так, що мало не буде... Але й м вписав. Від такого і справді шляхи трафляють, але я легінь чесний, опублікував аби всі знали, яка дурня може водитися в голові здорового бахура. І то ж я ще вперше щось написав у компі, ще один повід щоб не довіряти осесим страшним машинам завойовникам, вони до добра не доведуть. Єдині рядки цього вірша, що рятуються від моєї автокритики: «зашургане серце собі конає і вкотре напивається червоного вина». Але я отото вицоркане письменне створіння лишу і буду дивитись, який я можу бути незґраба.
Автокритика закінчена, шлях трафив.