шляхи іноді трафляють

Коли я вперше почув це слово, то думав що це якийсь наджорстокий спосіб кастрації. В деякій мірі воно так і є: ми обрізаємо яйця  нашим прекрасним планам, задумам, ідеям, рішенням, відкладаючи їх на Вельможне Гіпотетичне Завтра. Але ж воно так приємно бути підданим Нашої Величності Прокрастинації, і відчайдушно шукати хоч якогось способу їй прислужити. І маємо на те всі поважні підстави.
На службу до цієї Вельможі ми йдемо ще змалку, відкладаючи на потім збирання іграшок, пиття риб'ячого жиру, сиропу від кашлю, вивчення віршика на перший дзвоник... Я на власній шкірі ще шестирічним відчув як може бути соромно бути слугою Прокрастинації, віршика того я зовсім  не вивчив і промумукав щось тільки мені зрозуміле в мікрофон, за що був засміяний безцеремонно моїми ровесниками. Але потім той сором забувається, а лишається та ейфорія величезного кавалку вільного часу, коли вкотре щось відкладеш на ЗАВТРА.
З віком розуміємо що ота Наша Величність - підле стерво і може наробити купу неприємностей, то ж починаємо з нею боротись. Але відсутність бойового досвіду на прокрастинаційному фронті дається взнаки і домашні роботи надіються бути списаними, самостійні, контрольні і  заліки теж щиро вірять у таку солодку долю. Потім доводиться ковтати гіркі наслідки. Якби ж то стосувалося тільки навчання, Прокрастинація як гідний тиран вривається у всі сфери нашого життя: цю файнезну дівчину можна запросити і на наступний танець, але наступна пісня гівно, а дівчину вже взяв на абордаж твій колєґа. Біль у шлунку - то дурня ще буде час лікуватись, а через пару років лежу з розфалатаним пузом і купою трубочок з усіх дзюрок. Але ми - мушкетери, один за всіх і всі за одного, ото й усі разом після отакого довговічного поневолення знову б'ємо поклони Нашій Величності Прокрастинації.

Ще знайдемо кращу роботу, тим часом повкалуємо на цій паршивій. Наша Володарка заспокійливо нам шепче, що ми круті, розумні і супер - бупер, ще все встигнемо і всіх вдрючимо. І ми з телячим виразом на писку віримо і  вкотре відсуваємо, посуваємо, підштуркуємо на ЗАВТРА, а завтра здатне на карколомні часові перевтілення, от ми вже й не пам'ятаємо на яке ЗАВТРА ми відкладали якусь нетермінову справу. І ми реалізовуємо, що якщо ми чогось чи когось добились, то це  сталось у ті моменти, коли ми збунтувавшись насиляли на вила всіх вояк Прокрастинації та вперто перли до мети.
Отож вислухайте пораду все ще слуги, але потенційного бунтаря: давайте менше думати, ми губимося в домислах і планах, не біймося потерпіти фіаско, ну ж бо валити на фіаско з криком УРА! Ми будемо падати ще і ще, але будемо підійматися щоразу швидше і з меншою кількістю синяків; давайте не лише вірити у власні сили, але й застосовувати їх; даймо смачного копняка Прокрастинації!