Квола Ельвія позіхала від нудьги На порозі в'язкого дня Запорошене небо їй залишило на лиці Воскову маску Із знаком питання Вона вже не плаче Сама серед ночі Але завжди сумні Її медові очі
¤ ¤ ¤ ¤ ¤ ¤ Заглянув молочно-неоновими контурами вечір І заспокоїв Загублені в кольорах, сплутані формами очі які благали ночі і гірко плакали за днем
